Уряди міняються, інтереси країни лишаються
На цьому блозі, розміщені мої публікації, присвячені проблемам міжнародних відносин та геополітики, які були актуальними наприкінці ХХ на початку ХХІ столітть (1998 - 2005 роки). Ці статті, були опубліковані в рамках моєї власної кампанії популяризації ідеї розширеного Балто-Чорноморського Союзу (інтеграції країн Міжмор'я Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, а також країн Центральної та Східної Європи) задля протидії Євразійському імперіалізму та франко-німецькому домінуванню в Європі.
Низка статей на цю тематику, була оприлюднена у всеукраїнських виданнях: "Українське слово", "Влада і політика", "Президентський вісник" (пізніші публікації в обласній газеті "Вільне слово").
З огляду на те, що статті зорієнтовані, переважно, на українського читача, акцент робився на потенційних амбіціях гіпотетичного регіонального лідерства України в регіоні. Ці амбіції могли б бути обгрунтованими, якби був подоланий внутрішній цивілізаційний розкол між регіонами, котрі історично входили у склад Київської Русі, Великого князівства Литовського, а згодом і Речі Посполитої та історичним Диким Полем (Хозарією, Кримським Ханатом, а згодом так званою Новоросією).
Основною цільовою групою цієї популяризаційної кампанії я бачив широке коло політиків, політологів, журналістів, експертів і представників органів держуправління. Публікації в газетах Адміністрації Президента Кучми "Президентський вісник" та "Влада і Політика" дали вихід на широкі кола політиків та управлінців, а низка публікацій в "Українському слові" забезпечила вихід на політиків правого націонал-демократичного табору.
Варто зазначити, що після низки кольорових революцій на пострадянському просторі (в 2005 році) геополітичні ідеї, які я популяризував у своїх статтях втілилися у Міждержавному об'єднанні "Спільнота демократичного вибору", котре намагалося об'єднати країни Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону.
Лише недолугість політики Віктора Ющенка, котрий виявився неадекватним посаді президента, а також потужний вплив російських агентів впливу в Україні, заморозили (сподіваюсь тимчасово) реалізацію цього перспективного геополітичного проекту. Але на рівні потенційної ідеї він житиме довго. В українському суспільстві (зокрема в Центрі й на Заході України) існує потужна електоральна база (мінімум 51 відсоток активних виборців), котрі не сприймають відверто проросійський вектор південно-східної Партії регіонів. Не менша електоральна база тих, хто схиляється до ґедройцівської зовнішньої політики існує й у Польші.
Сьогодні геополітична ситуація в світі кардинально змінилася. Один із найвпливовіших гравців на світовій шахівниці - США, які раніше надзвичайно активно підтримували країни Центральної та Східної Європи, загрузли в Іраку та Афганістані. Водночас, вони переймаються проблемою Ірану і занепокоєні чимдалі більше зростаючою економічною потужністю Китаю, навколо якого згрупувалися країни Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Саме через це проблеми Центральносхідної Європи тимчасово відійшли для них на останній план.
Відтак, у 2008 році, вони були вимушені піти на "перезавантаження" відносин із Російською Федерацією, і проковтнули грубе порушення норм міжнародного права, коли РФ в піку всьому світові визнала "незалежність" Абхазії та Північної Осетії - невід'ємних частин суверенної Грузії.
У процесі "перезавантаження", на мою думку, Україна стала розмінною монетою, адже Росія отримала карт-бланш на пострадянському просторі, а США заручилися її підтримкою щодо Ірану. Думаю, у середньостроковій перспективі, США і НАТО намагатимуться розвалити ШОС і втягнути Росію у антикитайстький економічний і, можливо навіть, військовий союз.
Користаючись цим Росія шаленими темпами намагається використати своє обмежене в часі "вікно можливостей" задля того, щоб максимально прив'язати до себе (в ідеалі поглинути), в першу чергу, Україну, здійснити максимальне проникнення у країни Центральної та Східної Європи (в першу чергу Польщу, як ключову країну регіону), нейтралізувати регіон та зміцнити вісь Москва - Берлін - Париж. Це може кардинально змінити Євразійську архітектуру безпеки, про що вже давно мріє кремль.
Проте, як би там не було, а концепції та ідеї, висловлені в моїх публікаціях у період 1998 - 2005 років, будуть існувати як потенційна можливість для одних, і як можлива загроза для інших. Думаю, попри те, що насьогодні ці статті дещо втратили актуальність, вони не будуть байдужими для перших і для останніх. Для одних як шанс, для інших як ризик...
Я ж бажаю одного - аби здійснилася воля Бога, якого я щиро люблю усім серцем, усією душею та усім своїм розумінням... ;-))))
На цьому блозі, розміщені мої публікації, присвячені проблемам міжнародних відносин та геополітики, які були актуальними наприкінці ХХ на початку ХХІ столітть (1998 - 2005 роки). Ці статті, були опубліковані в рамках моєї власної кампанії популяризації ідеї розширеного Балто-Чорноморського Союзу (інтеграції країн Міжмор'я Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, а також країн Центральної та Східної Європи) задля протидії Євразійському імперіалізму та франко-німецькому домінуванню в Європі.Низка статей на цю тематику, була оприлюднена у всеукраїнських виданнях: "Українське слово", "Влада і політика", "Президентський вісник" (пізніші публікації в обласній газеті "Вільне слово").
З огляду на те, що статті зорієнтовані, переважно, на українського читача, акцент робився на потенційних амбіціях гіпотетичного регіонального лідерства України в регіоні. Ці амбіції могли б бути обгрунтованими, якби був подоланий внутрішній цивілізаційний розкол між регіонами, котрі історично входили у склад Київської Русі, Великого князівства Литовського, а згодом і Речі Посполитої та історичним Диким Полем (Хозарією, Кримським Ханатом, а згодом так званою Новоросією).Основною цільовою групою цієї популяризаційної кампанії я бачив широке коло політиків, політологів, журналістів, експертів і представників органів держуправління. Публікації в газетах Адміністрації Президента Кучми "Президентський вісник" та "Влада і Політика" дали вихід на широкі кола політиків та управлінців, а низка публікацій в "Українському слові" забезпечила вихід на політиків правого націонал-демократичного табору.
Варто зазначити, що після низки кольорових революцій на пострадянському просторі (в 2005 році) геополітичні ідеї, які я популяризував у своїх статтях втілилися у Міждержавному об'єднанні "Спільнота демократичного вибору", котре намагалося об'єднати країни Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону.
Лише недолугість політики Віктора Ющенка, котрий виявився неадекватним посаді президента, а також потужний вплив російських агентів впливу в Україні, заморозили (сподіваюсь тимчасово) реалізацію цього перспективного геополітичного проекту. Але на рівні потенційної ідеї він житиме довго. В українському суспільстві (зокрема в Центрі й на Заході України) існує потужна електоральна база (мінімум 51 відсоток активних виборців), котрі не сприймають відверто проросійський вектор південно-східної Партії регіонів. Не менша електоральна база тих, хто схиляється до ґедройцівської зовнішньої політики існує й у Польші.
Сьогодні геополітична ситуація в світі кардинально змінилася. Один із найвпливовіших гравців на світовій шахівниці - США, які раніше надзвичайно активно підтримували країни Центральної та Східної Європи, загрузли в Іраку та Афганістані. Водночас, вони переймаються проблемою Ірану і занепокоєні чимдалі більше зростаючою економічною потужністю Китаю, навколо якого згрупувалися країни Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Саме через це проблеми Центральносхідної Європи тимчасово відійшли для них на останній план.У процесі "перезавантаження", на мою думку, Україна стала розмінною монетою, адже Росія отримала карт-бланш на пострадянському просторі, а США заручилися її підтримкою щодо Ірану. Думаю, у середньостроковій перспективі, США і НАТО намагатимуться розвалити ШОС і втягнути Росію у антикитайстький економічний і, можливо навіть, військовий союз.
Користаючись цим Росія шаленими темпами намагається використати своє обмежене в часі "вікно можливостей" задля того, щоб максимально прив'язати до себе (в ідеалі поглинути), в першу чергу, Україну, здійснити максимальне проникнення у країни Центральної та Східної Європи (в першу чергу Польщу, як ключову країну регіону), нейтралізувати регіон та зміцнити вісь Москва - Берлін - Париж. Це може кардинально змінити Євразійську архітектуру безпеки, про що вже давно мріє кремль.
Проте, як би там не було, а концепції та ідеї, висловлені в моїх публікаціях у період 1998 - 2005 років, будуть існувати як потенційна можливість для одних, і як можлива загроза для інших. Думаю, попри те, що насьогодні ці статті дещо втратили актуальність, вони не будуть байдужими для перших і для останніх. Для одних як шанс, для інших як ризик...
Я ж бажаю одного - аби здійснилася воля Бога, якого я щиро люблю усім серцем, усією душею та усім своїм розумінням... ;-))))
