Геополітична думка України. Іщук Володимир Михайлович. Архів публікацій
Росія
«Українське слово», Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик,
Архів, Число 19 – 20 (3123 – 24), 16 - 22 травня 2002 року. ПОЛІТИЧНА КУХНЯ
Газета заснована в Парижі у 1933 році. Засновник в Україні: Фундація ім. О.Ольжича. Реєстрація Державного комітету України у справах видавництв і поліграфії та книгорозповсюдження Серія КВ, № 126
У процесі євроінтеграції Росія залежна від України
© Володимир ІЩУК,
голова Центральносхідноєвропейської молодіжної ініціативи
Світ змінився
Після 11 вересня 2001 року відбулися значні зміни у системі міжнародних відносин. США стали єдиною наддержавою, здатною впливати на політичні процеси у будь-якому регіоні планети.
Глобалізація призвела до послаблення ролі держав, внаслідок чого міжнародні відносини стали більш конфліктними. Посилюється протистояння між панівними і пригнобленими етнічними групами всередині держав, окремими державами, наддержавами і групами держав на регіональному і глобальному рівнях. Зростає напруження між окремими цивілізаціями. Зокрема, значно актуалізується світоглядне, а подекуди й збройне протистояння макрохристиянськоі та ісламської цивілізацій. Дедалі більше зростає прірва між країнами так званого «золотого мільярда» і державами третього світу. Зони напруження і нестабільності розростаються.
Разом із двома велетенськими хмарочосами у Нью-Йорку зруйновано міф про абсолютну невразливість не тільки США, а в цілому держави як інструмента забезпечення стабільності на власній території. Разом із глобалізацією економіки та культури відбувається і глобалізація насилля.
Усі країни Заходу сприйняли теракти в Америці як агресію проти себе. Євроатлантична спільнота стає дедалі більше упередженою у масовій свідомості до представників мусульманського світу, що у перспективі загрожує ескалацією конфлікту між цивілізаціями
Силове вирішення проблем входить у моду Світова дипломатія здебільшого нехтує такими механізмами розв'язання конфліктних ситуацій, як діалог, пошук компромісів, оминання гострих кутів. Ставка робиться на грубе втручання і застосування сили.
Внаслідок солідарності країн макрохристиянського світу з США і входження переважної їх більшості до ситуативної антитерористичноі коаліції, протистояння Заходу (Атлантизму) і Росії (Євразійсіва) відійшло на другий план. Російські стратеги активно скористалися ситуацією задля тиску на Україну.
На жаль, українська політична думка виявилася не спроможною запропонувати керівництву держави дієву концепцію захисту національних інтересів в умовах нового світового порядку. У цьому питанні вона показала свою провінційність і другорядність, адже всі геополітичні пропозиції робляться з оглядкою на позицію Москви.
Багатовекторність – це анахронізм
На сьогодні Україна поряд із низкою країн Балкан і Кавказу є геополітичною віссю, що зумовлює її об'єктність у грі глобальних гравців. Зовнішній тиск на Україну став настільки відчутним, що її почали порівнювати з футбольним полем, на якому грають Америка і Росія.
Такий стан зберігатиметься доти, доки Україна не відмовиться від політики багатовектор-ності. Українське суспільство до цього вже дозріло, адже майже 60% громадян виступають за інтеграцію України до Європейського Союзу.
За нинішніх умов найбільш доцільно рішуче й однозначно проголосити про свій євроатлантичний вибір, адже цей вибір найкраще співвідноситься з національними інтересами України.
Нині у зовнішній політиці України простежуються такі пріоритети: ЄС, Росія, США, що у перекладі зрозумілою мовою означає проведення зовнішньої політики у фарватері московського курсу.
Якщо ж оцінити реальний стан справ, то національні інтереси України вимагають іншої пріоритетності — ЄС, США, Росія, адже нинішня РФ не є настільки цікавою і привабливою для України, як ЄС чи США.
Що таке сучасна Росія?
Розгляньмо, чи є на сьогодні Росія реальною геополітичною потугою. Росія не має ні економічних, ні демографічних, ні військових підстав для обгрунтування своїх амбіцій у Центральній і Східній Європі та Центральній Азії. Аналіз реальних можливостей РФ ставить під сумнів здійснення її амбіцій не лише як глобального гравця, а й як регіональної потуги.
Адже обсяг валового національного продукту (ВНП) РФ становить лише близько 5% ВНП США, а бюджет цієї краіни лише трохи більший за бюджет міста Нью-Йорк. Населення РФ — близько 140 млн чоловік (ледве більше, ніж у Франції з Німеччиною), у той час як у краін Заходу і тих, що прагнуть туди інтегруватися, — більше 600 млн. чоловік. Захід оточує Росію з двох боків — на сході США (Аляска), на заході НАТО і ЄС, які невпинно рухаються на схід.
Росія — це територія, більша частина якої є майже безлюдною. На Далекому Сході РФ щільність населення незначна, а населення її південного сусіда (Китай) – понад 1,2 млрд. чоловік, причому економіка цієї країни незабаром може стати однією з найпотужніших у світі. З півдня на Росію наступає іслам. У її середині зріє вірус дезінтеграції, адже на її теренах проживають понад двісті народів і народностей, національна свідомість яких невпинно зростає. Поступово Росія відтискується від теплих морів і океанів.
Чи може бути країна з такими проблемами центром геололітичного тяжіння?
Плюсом для Росії є патріотизм і політична воля її керівництва, але цього явно не достатньо, щоб претендувати на роль глобальної потуги чи регіональної держави.
До Європи – разом з Росією?
Останнім часом з подачі «сірого кардинала» української політики Дмитра Табачника в українському політикумі поширилося гасло: «До Європи — разом з Росією!», яке начебто має стерти гострі кути у стосунках із «стратегічними партнерами». Водночас за цим гаслом приховується серйозна небезпека і загроза реалізації європейського вибору України.
Справа в тому, що Росія у нинішньому вигляді ніколи не зможе стати ні членом ЄС, ні членом НАТО. У разі ж реалізації цього фантастичного проекту Європейський Союз втратив би власний сенс.
Водночас сама Росія реально до вступу до ЄС не готується і ніколи офіційно не проголошувала власного наміру інтегруватися до Європи. І це цілком зрозуміло, адже РФ у нинішньому форматі не є цілком європейською державою. Росіяни лише декларують свій намір орієнтуватися на європейські стандарти життя і не більше. Причому вони прагнуть досягти цих стандартів не для того, щоб інтегруватися до ЄС, а для того, щоб стати привабливими як центр геополітичного тяжіння для краін Східної Європи і колишнього СРСР.
Географія — це доля, як казав Наполеон. Геополітично Росія завжди буде суперником Заходу взагалі і Європи зокрема. Це розуміють як у Росії, так і на Заході. Росія у нинішньому форматі ніколи не стане повноцінним членом ЄС. Максимум, на що вона може розраховувати, – це «на спільну дружбу із Заходом проти радикального ісламу», і така «дружба» є цілком логічною у рамках макрохристиянськоі цивілізації. Росія може мати лише низку договорів про особливе партнерство із Заходом, але це не зупинить стратегію Заходу щодо Східної Європи.
Отже, насправді гасло: «До Європи з разом з Росією!» приховує в собі велику небезпеку і загрозу європейській інтеграції України. Ті, хто говорять про інтеграцію до Європи за командою з Москви, розуміють, що коли українська влада обере подібну модель, то Україна ніколи не стане членом ЄС.
Будь-яка координація у процесі євроінтеграції з Росією гальмуватиме входження України до ЄС. Адже може настати час, коли росіяни повинні будуть, наприклад, вивести Чорноморський флот з української території, а нас почнуть переконувати: «А навіщо? Ми ж разом мріємо про інтеграцію до Європи..». У разі, якщо Україна буде дотримуватися подібної політики, риторика про євроінтегращю залишиться мрією, священною коровою, на яку ніхто не зважатиме, але якій всі віддаватимуть данину.
У цілому ж необхідно пам'ятати, що у євроінтеграційному процесі Росія залежна від України, а не навпаки. Адже, як зауважував відомий політолог Збігнев Бжезінський, «Україна може бути в Європі без Росії», тоді як «Росія не може існувати в Європі без України».
Стратегія України
Інтегруючись до ЄС, НАТО та інших євроатлантичних структур, Україна повинна пам'ятати про власні національні інтереси. Потенційно ми маємо всі підстави, щоб у перспективі стати потужним і впливовим чинником європейської, атлантичної та світової політики. У найближчій перспективі необхідно прагнути до того, щоб перетворитися з об'єкта на суб'єкт міжнародних відносин у регіоні. Україна може і повинна стати одним із геополітичних гравців на євразійській шахівниці.
З огляду на це необхідно чітко окреслити українську орбіту особливих національних зацікавлень і виробити диференційовану стратегію зовнішньополітичної активності в регіонах, які входять до неї.
Україна розташована у стратегічно важливому регіоні Євразії. Особлива цінність України для євроатлантичної спільноти, поряд з іншими чинниками, полягає у тому, що вона, ставши сильною незалежною державою і входячи в перспективі до складу ЄС, може бути мостом між економічно потужною Європою і багатими на енергоресурси Центральною Азією та Росією, а також важливим комунікаційним вузлом у системі трансєвразійських (у перспективі — міжконтинентальних) транспортних коридорів.
Поглиблюючи стратегічне партнерство з США, прискорюючи курс на інтеграцію до НАТО і ЄС, Україна повинна проводити таку зовнішню політику, завдяки якій вона зможе перетворитися на центральний суб'єкт трансформацій на географічному сході Європи.
Водночас необхідно пам'ятати про неприпустимість втрати привабливого російського ринку і можливості доступу до багатих сировинних ресурсів Сходу. Задля цього необхідно всіляко поглиблювати і розвивати відносини як із Центром, так і з окремими суб'єктами РФ. Наші національні інтереси в Росії — це привабливі ринки, сировинні ресурси і багатомільйонна українська діаспора. Але захистити їх ми зможемо за умови членства в євроатлантичній спільноті
Життя — це боротьба. Виживання нації (політика, економіка) є своєрідною формою боротьби за територію, ресурси, статус і престижність, змагання за саме існування. Куди 6 ми не інтегрувалися, необхідно пам'ятати про власні національні інтереси. Ніхто нас не буде тягнути за вуха до краін «золотого мільярда». Ми самі повинні вибороти гідне місце у Європі та світі. Кожна нація в рамках будь-якої цивілізації намагається знайти собі нішу в системі міжнародних відносин. Щоб утвердитись у світі, треба бути готовими до гнучкої дипломатії та безкомпромісної конкуренції. До яких би міжнародних структур ми не інтегрувалися, перш за все, треба покладатись на власні сили. Національні інтереси мають стати першочерговими на міжнародній арені. Зважають тільки на сильних і наполегливих.
Ми повинні інтегруватися до Євроатлантичної спільноти, щоб перетворитися на сильну світову державу. Україна третього тисячоліття має стати центром тяжіння для всієї Східної і Центральної Європи У цьому її геополітичне завдання.
Підписатися на:
Дописи (Atom)