Росія

«Українське слово», Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик,
Архів, Число 19 – 20 (3123 – 24), 16 - 22 травня 2002 року. ПОЛІТИЧНА КУХНЯ
Газета заснована в Парижі у 1933 році. Засновник в Україні: Фундація ім. О.Ольжича. Реєстрація Державного комітету України у справах видавництв і поліграфії та книгорозповсюдження Серія КВ, № 126

У процесі євроінтеграції Росія залежна від України

© Володимир ІЩУК,
голова Центральносхідноєвропейської молодіжної ініціативи

Світ змінився

Після 11 вересня 2001 року відбулися значні зміни у системі міжнародних відносин. США ста­ли єдиною наддержавою, здат­ною впливати на політичні про­цеси у будь-якому регіоні плане­ти.

Глобалізація призвела до по­слаблення ролі держав, внаслідок чого міжнародні відно­сини стали більш конфліктними. Посилюється протистояння між панівними і пригнобленими етнічними групами всередині держав, окремими державами, наддержавами і групами держав на регіональному і глобальному рівнях. Зростає напруження між окремими цивілізаціями. Зокре­ма, значно актуалізується світо­глядне, а подекуди й збройне протистояння макрохристиянськоі та ісламської цивілізацій. Де­далі більше зростає прірва між країнами так званого «золотого мільярда» і державами третього світу. Зони напруження і не­стабільності розростаються.

Разом із двома велетенськи­ми хмарочосами у Нью-Йорку зруйновано міф про абсолютну невразливість не тільки США, а в цілому держави як інструмента забезпечення стабільності на власній території. Разом із гло­балізацією економіки та культу­ри відбувається і глобалізація насилля.

Усі країни Заходу сприйняли теракти в Америці як агресію проти себе. Євроатлантична спільнота стає дедалі більше упередженою у масовій свідо­мості до представників мусуль­манського світу, що у перспек­тиві загрожує ескалацією конфлікту між цивілізаціями

Силове вирішення проблем входить у моду Світова дипло­матія здебільшого нехтує такими механізмами розв'язання кон­фліктних ситуацій, як діалог, пошук компромісів, оминання гострих кутів. Ставка робиться на грубе втручання і застосування сили.

Внаслідок солідарності країн макрохристиянського світу з США і входження переважної їх більшості до ситуа­тивної антитерористичноі коаліції, проти­стояння Заходу (Атлантизму) і Росії (Євразійсіва) відійшло на другий план. Ро­сійські стратеги ак­тивно скористалися ситуацією задля тиску на Україну.

На жаль, укра­їнська політична дум­ка виявилася не спро­можною запропону­вати керівництву дер­жави дієву концепцію захисту національних інтересів в умовах но­вого світового поряд­ку. У цьому питанні вона показала свою провінційність і другорядність, адже всі геополітичні пропозиції робляться з оглядкою на позицію Москви.

Багатовекторність – це анахронізм

На сьогодні Україна поряд із низкою країн Балкан і Кавказу є геополітичною віссю, що зумов­лює її об'єктність у грі глобаль­них гравців. Зовнішній тиск на Україну став настільки відчут­ним, що її почали порівнювати з футбольним полем, на якому грають Америка і Росія.

Такий стан зберігатиметься доти, доки Україна не відмовить­ся від політики багатовектор-ності. Українське суспільство до цього вже дозріло, адже майже 60% громадян виступають за інтеграцію України до Євро­пейського Союзу.

За нинішніх умов найбільш доцільно рішуче й однозначно проголосити про свій євроат­лантичний вибір, адже цей вибір найкраще співвідноситься з національними інтересами Ук­раїни.

Нині у зовнішній політиці Ук­раїни простежуються такі пріоритети: ЄС, Росія, США, що у перекладі зрозумілою мовою означає проведення зовнішньої політики у фарватері московсь­кого курсу.

Якщо ж оцінити реальний стан справ, то національні інте­реси України вимагають іншої пріоритетності — ЄС, США, Росія, адже нинішня РФ не є настільки цікавою і привабливою для України, як ЄС чи США.

Що таке сучасна Росія?

Розгляньмо, чи є на сьогодні Росія реальною геополітичною потугою. Росія не має ні еко­номічних, ні демографічних, ні військових підстав для обгрунту­вання своїх амбіцій у Цент­ральній і Східній Європі та Цент­ральній Азії. Аналіз реальних можливостей РФ ставить під сумнів здійснення її амбіцій не лише як глобального гравця, а й як регіональної потуги.

Адже обсяг валового націо­нального продукту (ВНП) РФ становить лише близько 5% ВНП США, а бюджет цієї краіни лише трохи більший за бюджет міста Нью-Йорк. Населення РФ — близько 140 млн чоловік (ледве більше, ніж у Франції з Німеччи­ною), у той час як у краін Заходу і тих, що прагнуть туди інтегру­ватися, — більше 600 млн. чоловік. Захід оточує Росію з двох боків — на сході США (Аляска), на заході НАТО і ЄС, які невпинно рухаються на схід.

Росія — це територія, більша частина якої є майже безлюд­ною. На Далекому Сході РФ щільність населення незначна, а населення її південного сусіда (Китай) – понад 1,2 млрд. чоловік, причому економіка цієї країни незабаром може стати однією з найпотужніших у світі. З півдня на Росію наступає іслам. У її се­редині зріє вірус дезінтеграції, адже на її теренах проживають понад двісті народів і народнос­тей, національна свідомість яких невпинно зростає. Поступово Росія відтискується від теплих морів і океанів.

Чи може бути країна з такими проблемами центром геололітичного тяжіння?

Плюсом для Росії є патріо­тизм і політична воля її керів­ництва, але цього явно не до­статньо, щоб претендувати на роль глобальної потуги чи регіональної держави.

До Європи – разом з Росією?

Останнім часом з подачі «сірого кардинала» української політики Дмитра Табачника в ук­раїнському політикумі пошири­лося гасло: «До Європи — разом з Росією!», яке начебто має стерти гострі кути у стосунках із «стратегічними партнерами». Водночас за цим гаслом прихо­вується серйозна небезпека і за­гроза реалізації європейського вибору України.

Справа в тому, що Росія у нинішньому вигляді ніколи не зможе стати ні членом ЄС, ні членом НАТО. У разі ж реалізації цього фантастичного проекту Європейський Союз втратив би власний сенс.

Водночас сама Росія реально до вступу до ЄС не готується і ніколи офіційно не проголошува­ла власного наміру інтегруватися до Європи. І це цілком зрозуміло, адже РФ у нинішньому форматі не є цілком європейською дер­жавою. Росіяни лише деклару­ють свій намір орієнтуватися на європейські стандарти життя і не більше. Причому вони прагнуть досягти цих стандартів не для то­го, щоб інтегруватися до ЄС, а для того, щоб стати привабливими як центр геополітичного тяжіння для краін Східної Європи і колишнього СРСР.

Географія — це доля, як казав Наполеон. Геополітично Росія завжди буде суперником Заходу взагалі і Європи зокрема. Це ро­зуміють як у Росії, так і на Заході. Росія у нинішньому форматі ніко­ли не стане повноцінним членом ЄС. Максимум, на що вона може розраховувати, – це «на спільну дружбу із Заходом проти ради­кального ісламу», і така «дружба» є цілком логічною у рамках макрохристиянськоі цивілізації. Росія може мати лише низку до­говорів про особливе партнерст­во із Заходом, але це не зупинить стратегію Заходу щодо Східної Європи.

Отже, насправді гасло: «До Європи з разом з Росією!» при­ховує в собі велику небезпеку і загрозу європейській інтеграції України. Ті, хто говорять про інтеграцію до Європи за коман­дою з Москви, розуміють, що ко­ли українська влада обере подібну модель, то Україна ніко­ли не стане членом ЄС.

Будь-яка координація у про­цесі євроінтеграції з Росією галь­муватиме входження України до ЄС. Адже може настати час, коли росіяни повинні будуть, напри­клад, вивести Чорноморський флот з української території, а нас почнуть переконувати: «А навіщо? Ми ж разом мріємо про інтеграцію до Європи..». У разі, якщо Україна буде дотримувати­ся подібної політики, риторика про євроінтегращю залишиться мрією, священною коровою, на яку ніхто не зважатиме, але якій всі віддаватимуть данину.

У цілому ж необхідно пам'ятати, що у євроінтеграційному процесі Росія залеж­на від України, а не навпаки. Ад­же, як зауважував відомий політолог Збігнев Бжезінський, «Україна може бути в Європі без Росії», тоді як «Росія не може існувати в Європі без України».

Стратегія України

Інтегруючись до ЄС, НАТО та інших євроатлантичних структур, Україна повинна пам'ятати про власні національні інтереси. По­тенційно ми маємо всі підстави, щоб у перспективі стати потуж­ним і впливовим чинником євро­пейської, атлантичної та світової політики. У найближчій перспективі необхідно прагнути до того, щоб перетворитися з об'єкта на суб'єкт міжнародних відносин у регіоні. Україна може і повинна стати одним із геополітичних гравців на євразійській шахівниці.

З огляду на це необхідно чітко окреслити українську орбіту особливих національних зацікавлень і виробити дифе­ренційовану стратегію зов­нішньополітичної активності в регіонах, які входять до неї.

Україна розташована у стра­тегічно важливому регіоні Євразії. Особлива цінність Ук­раїни для євроатлантичної спільноти, поряд з іншими чин­никами, полягає у тому, що вона, ставши сильною незалежною державою і входячи в перспек­тиві до складу ЄС, може бути мостом між економічно потуж­ною Європою і багатими на енергоресурси Центральною Азією та Росією, а також важли­вим комунікаційним вузлом у си­стемі трансєвразійських (у пер­спективі — міжконтинентальних) транспортних коридорів.

Поглиблюючи стратегічне партнерство з США, прискорю­ючи курс на інтеграцію до НАТО і ЄС, Україна повинна проводити таку зовнішню політику, завдяки якій вона зможе перетворитися на центральний суб'єкт транс­формацій на географічному сході Європи.

Водночас необхідно пам'ята­ти про неприпустимість втрати привабливого російського ринку і можливості доступу до багатих сировинних ресурсів Сходу. За­для цього необхідно всіляко по­глиблювати і розвивати відноси­ни як із Центром, так і з окремими суб'єктами РФ. Наші націо­нальні інтереси в Росії — це при­вабливі ринки, сировинні ресур­си і багатомільйонна українська діаспора. Але захистити їх ми зможемо за умови членства в євроатлантичній спільноті

Життя — це боротьба. Вижи­вання нації (політика, економіка) є своєрідною формою боротьби за територію, ресурси, статус і престижність, змагання за саме існування. Куди 6 ми не інтегру­валися, необхідно пам'ятати про власні національні інтереси. Ніхто нас не буде тягнути за вуха до краін «золотого мільярда». Ми самі повинні вибороти гідне місце у Європі та світі. Кожна нація в рамках будь-якої ци­вілізації намагається знайти собі нішу в системі міжнародних відносин. Щоб утвердитись у світі, треба бути готовими до гнучкої дипломатії та безком­промісної конкуренції. До яких би міжнародних структур ми не інтегрувалися, перш за все, тре­ба покладатись на власні сили. Національні інтереси мають ста­ти першочерговими на міжна­родній арені. Зважають тільки на сильних і наполегливих.

Ми повинні інтегруватися до Євроатлантичної спільноти, щоб перетворитися на сильну світову державу. Україна третього тися­чоліття має стати центром тяжіння для всієї Східної і Цент­ральної Європи У цьому її геополітичне завдання.