«ВІЛЬНЕ СЛОВО», АСПЕКТИ, № 22 (86) 28 травня 2004 року
Офіційний інформаційний партнер блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» в Житомирській області. Засновник: Асоціація незалежних журналістів. Реєстраційне свідоцтво ЖТ № 213 від 12.06.2001
ЄЕП: афера чи зрада?
© Володимир ІЩУК
Ратифікація Верховною Радою угоди про Єдиний економічний простір, за умови якщо Україна згодом приєднається до митного союзу та погодиться на створення регулюючого органу в рамках ЄЕП, призведе до суттєвих змін геополітичної ситуації європейського, євразійського та глобального характеру.
У разі розгортання такого сценарію Росія отримає суттєвий реванш за низку стратегічних поразок останнього десятиліття й матиме черговий шанс відродити великодержавну могутність.
Причини
Україна, на відміну від решти центральносхідноєвропейських та балтійських країн, не змогла остаточно позбутися наслідків колоніального і радянського минулого. Не відбулося люстрацій, завдяки чому в усіх прошарках суспільства, а головне при владі та в бізнесі, залишилася розгалужена агентурна мережа, прямо чи опосередковані пов'язана зі спецслужбами колишньої метрополії, котру за будь-якої нагоди задіювали в антиукраїнських спецопереціях.
Водночас російські влада й суспільство впродовж останніх років не позбавилися великодержавної ментальності, стереотипів та прагнень. Розпад СРСР, вихована у традиціях месіанських та імперських концепцій російська еліта, сприйняла як жахливу національну трагедію. В суспільстві РФ запанували почуття образи, приниження, гніву й страху за подальшу долю країни. Проте згодом з'явилися оптимістичні настрої, суть яких зводилася до розуміння ситуації в Росії та навколо неї як чергової «смути», яких в історії було вдосталь і які завжди призводили до нового піднесення держави. Внаслідок цього з'явилася віра в успіх великодержавної ідеї та прагнення нового «збирання земель». Пріоритетом зовнішньої політики РФ стає реінтеграція пострадянського простору.
Розширення НАТО і ЄС безпосередньо до кордонів РФ, активне втручання США та союзників у політику на Близькому Сході, в Перській затоці та у Цетральній (зокрема Середній) Азії викликає занепокоєння росіян власною державною безпекою. Це змушує їх надзвичайно активно діяти на пострадянських теренах.
Доки США загрузли в Іраку, а ЄС та НАТО переймаються процесом власного розширення, Росія зосередила максимум уваги на Україні.
Наслідки
Використовуючи СНД з метою реінтеграції імперії, росіянам вдалося створити низку нових регіональних об'єднань. Серед них: Митний союз, Ташкентський договір про колективну безпеку, Євразійське економічне співтовариство, у які увійшли Росія, Казахстан, Білорусь, Киргизія і Таджикістан. Проте усі інтеграційні ініціативи РФ в рамках СНД до останнього часу блокувалися Україною і рештою країн групи ГУУАМ.
У період між 1999 та 2002 роками росіяни усвідомили, що Україна вислизає з орбіти російського домінування і повільно дрейфує у бік трансатлантичної спільноти. Почалась інтенсивна обробка керівництва України. Наближення президентських виборів і загроза ротації еліт зробило українське керівництво вразливим і водночас більш зговірливим.
Передісторія (ЄврАзЕС)
З приходом до влади Владіміра Путіна зовнішня політика Росії стала чіткішою й цілеспрямованішою. Почалося усе зі скандалу й шантажу. У 2000 році розпочалася ПР-кампанія зі звинуваченнями України у постійних крадіжках російських енергоносіїв, нагадуванням про борги і залякуванням побудовою обхідних газопроводів. Автором такої оригінальної дипломатії став Сергій Караганов, проте, попри очікування росіян, реакція українців була прямо протилежною бажаній.
У тому ж році (10.10.2000) країни Митного союзу СНД (Росія, Казахстан. Білорусь, Киргизстан і Таджикистан) створили нове регіональне об'єднання Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС).
13 травня 2002 року Владімір Путін і Нурсултан Назарбаєв здивували світ тим, шо через голову українського керівництва повідомили про «входження» України у ЄврАзЕС у якості спостерігача попри те, шо українська сторона офіційно і публічно не заявляла про власне бажання приєднатися до цього співтовариства у будь-якій якості. Незабаром в Україні розпочалась жвава дискусія, ініційована послом РФ Віктором Черномирдіним, який сперечався з держсекретарем МЗС України Олександром Чалим, а згодом і з самим президентом про доцільність інтеграції в ЄврАзЕС. Напевно, настирливість росіян не надто сподобалась Кучмі, який восени 2002 року заявив, шо Україна не збирається приєднуватися до ЄврАзЕС, оскільки участь у цій організації невигідна для нашої держави.
На цьому дискусія про Євразійське економічне співтовариство скисла, проте інтеграційні ініціативи нашого північного сусіда не припинилася. Почалась активна підкилимна робота з метою втягнення України у сферу впливу РФ у рамках об'єднання з іншою назвою.
Єдиний економічний простір (ЄЕП)
19 вересня 2003 року на дводенному самміті президентів СНД у Ялті було підписано Угоду про Єдиний економічний простір.
Олександр Лукашенко на прес-конференції в Ялті признався, шо цей задум таємно планувався і обмірковувався на квартирі у Путіна. Заступник голови Комітету Верховної Ради України із закордонних справ розповів, що «ініціатива президента була настільки несподіваною, що про неї не знали ані в МЗС, ані в Мінекономіки... це був політичний крок, і Його спонтанність свідчить - він визрів внаслідок кулуарних домовленостей між президентами».
У цій ситуації серед української громадськості виникло здивування й обурення фактом того, що вкотре було виявлено зневагу до думки суспільства, яке у грудні 1991 року на референдумі (понад 90% голосів) підтримало Акт про державну незалежність України, а одна особа (нехай і президент) підписуючи документи про ЄЕП, поставив під сумнів волевиявлення українців, навіть не порадившись із народом.
Згодом (20.04.2004) ще 265 осіб (народних обранців) ратифікували угоду, повна реалізація якої знівелює волевиявлення народу (від 01.12.1991) й суттєво обмежить суверенітет України.
До того ж, ще 9 вересня 2003 року Голова Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк застерігав, шо «угода про ЄЕП суперечить статтям 5, 19, 75 і 106 Конституції України, двом положенням Угоди про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС (статті 4 та 51) щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і щодо гармонізації законодавства України та Євросоюзу. До того ж підписання цієї угоди зашкодить процесу вступу нашої держави до Світової організації торгівлі (СОТ)».
Більше того, економіці України буде завдано значних збитків оскільки завдяки втричі дорожчим енергоносіям будуть дорожчими й українські товари, в результаті вони втратять конкурентоспроможність поряд із російськими. Це може призвести до банкрутств, безробіття і соціальної руїни. Виникає запитання: навіщо було підписувати угоду, в якій передбачені абсолютно неприпустимі умови (створення митного союзу й наднаціонального регулюючого органу)?
Афера чи зрада?
З огляду на динамічність, цілеспрямованість і настирливість Владіміра Путіна і дедалі більшу вразливість і непевність (з огляду на наближення виборів) Леоніда Кучми, сподіватися на те, що Україна матиме від цієї угоди зиск, не поступившись частиною власного суверенітету, не варто. Більше того, зиску сподіватися від неї не варто за будь-яких умов, адже росіяни впродовж усієї історії неодноразово «кидали» українців.
Взагалі, будь-які торги українським суверенітетом є неприпустимими, оскільки ставлять під сумнів волевиявлення народу, який є основним джерелом влади в Україні, до того ж народ не делегував президенту право торгувати незалежністю ігноруючи Конституцію. Адже, якщо Україна приєднається до митного союзу і візьме участь у створенні наднаціонального органу де Росія матиме 82,6% голосів (Україна - 9,4%, Казахстан - 5,6%, а Білорусь - 2,47%), то це означатиме втрату економічного, а згодом і політичного суверенітету. Бо у процесі прийняття рішень лише РФ матиме домінуючу позицію.
Реалізація такого сценарію поставить хрест на європейських і євроатлантичних устремліннях України й відкине її на периферію світового розвитку. Це згодом може призвести до жахливої національної катастрофи, оскільки повноцінна інтеграція в ЄЕП означає об'єднання з авторитарними злиднями на відміну від привабливої європейської перспективи.
Вихід
Задля нейтралізації і ліквідації негативних наслідків підписання і ратифікації цієї угоди, в жодному разі не треба піддаватися пристрастям та емоціям. Необхідно холоднокровно проаналізувати ситуацію, визначити низку заходів, які заблокують її реалізацію і, зрештою, ліквідують саму загрозу.
Незабаром відбудуться вибори і український народ обере нового Президента України, який буде гарантом Конституції і визначатиме зовнішню політику нашої держави. Головне - треба добитися того, щоб виборча кампанія й вибори були чесними і прозорими. Необхідно розробити чіткий і ефективний механізм контролю за проведенням виборів і процесом підрахунку голосів на всіх етапах, створити паралельні структури, які виконуватимуть (контролюватимуть) функції територіальних виборчих комісій та ЦВК.
Можливо, варто прорахувати низку неординарних і нешаблонних заходів задля забезпечення передачі влади справжньому переможцю виборчих перегонів.