ЄЕП

Обласний Інформаційно-аналітичний часопис
«ВІЛЬНЕ СЛОВО», АСПЕКТИ, № 22 (86) 28 травня 2004 року
Офіційний інформаційний партнер блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» в Житомирській області. Засновник: Асоціація незалежних журналістів. Реєстраційне свідоцтво ЖТ № 213 від 12.06.2001
ЄЕП: афера чи зрада?

© Володимир ІЩУК

Ратифікація Верховною Радою угоди про Єдиний економічний простір, за умови якщо Україна згодом приєднається до митного союзу та погодиться на створен­ня регулюючого органу в рамках ЄЕП, призведе до суттєвих змін геополітичної ситуації євро­пейського, євразійського та гло­бального характеру.

У разі розгортання такого сце­нарію Росія отримає суттєвий ре­ванш за низку стратегічних пора­зок останнього десятиліття й мати­ме черговий шанс відродити вели­кодержавну могутність.

Причини

Україна, на відміну від решти центральносхідноєвропейських та балтійських країн, не змогла оста­точно позбутися наслідків колоні­ального і радянського минулого. Не відбулося люстрацій, завдяки чому в усіх прошарках суспільства, а го­ловне при владі та в бізнесі, залишилася розгалужена агентурна мережа, прямо чи опосередковані пов'язана зі спецслужбами колишньої метрополії, котру за будь-якої нагоди задіювали в антиукраїнських спецопереціях.

Водночас російські влада й сус­пільство впродовж останніх років не позбавилися великодержавної мен­тальності, стереотипів та прагнень. Розпад СРСР, вихована у традиціях месіанських та імперських кон­цепцій російська еліта, сприйняла як жахливу національну трагедію. В суспільстві РФ запанували почут­тя образи, приниження, гніву й стра­ху за подальшу долю країни. Проте згодом з'явилися оптимістичні на­строї, суть яких зводилася до розу­міння ситуації в Росії та навколо неї як чергової «смути», яких в історії було вдосталь і які завжди призво­дили до нового піднесення держа­ви. Внаслідок цього з'явилася віра в успіх великодержавної ідеї та праг­нення нового «збирання земель». Пріоритетом зовнішньої політики РФ стає реінтеграція пострадянсь­кого простору.

Розширення НАТО і ЄС безпо­середньо до кордонів РФ, активне втручання США та союзників у політику на Близькому Сході, в Перській затоці та у Цетральній (зок­рема Середній) Азії викликає зане­покоєння росіян власною держав­ною безпекою. Це змушує їх над­звичайно активно діяти на постра­дянських теренах.

Доки США загрузли в Іраку, а ЄС та НАТО переймаються проце­сом власного розширення, Росія зо­середила максимум уваги на Ук­раїні.

Наслідки

Використовуючи СНД з метою реінтеграції імперії, росіянам вда­лося створити низку нових регіо­нальних об'єднань. Серед них: Мит­ний союз, Ташкентський договір про колективну безпеку, Євразійсь­ке економічне співтовариство, у які увійшли Росія, Казахстан, Білорусь, Киргизія і Таджикістан. Проте усі інтеграційні ініціативи РФ в рамках СНД до останнього часу блокува­лися Україною і рештою країн групи ГУУАМ.

У період між 1999 та 2002 рока­ми росіяни усвідомили, що Украї­на вислизає з орбіти російського домінування і повільно дрейфує у бік трансатлантичної спільноти. Почалась інтенсивна обробка кер­івництва України. Наближення пре­зидентських виборів і загроза ро­тації еліт зробило українське керів­ництво вразливим і водночас більш зговірливим.

Передісторія (ЄврАзЕС)

З приходом до влади Владіміра Путіна зовнішня політика Росії ста­ла чіткішою й цілеспрямованішою. Почалося усе зі скандалу й шанта­жу. У 2000 році розпочалася ПР-кампанія зі звинуваченнями Украї­ни у постійних крадіжках російсь­ких енергоносіїв, нагадуванням про борги і залякуванням побудовою обхідних газопроводів. Автором та­кої оригінальної дипломатії став Сергій Караганов, проте, попри оч­ікування росіян, реакція українців була прямо протилежною бажаній.

У тому ж році (10.10.2000) краї­ни Митного союзу СНД (Росія, Ка­захстан. Білорусь, Киргизстан і Тад­жикистан) створили нове регіо­нальне об'єднання Євразійське еко­номічне співтовариство (ЄврАзЕС).

13 травня 2002 року Владімір Путін і Нурсултан Назарбаєв зди­вували світ тим, шо через голову українського керівництва повідо­мили про «входження» України у ЄврАзЕС у якості спостерігача по­при те, шо українська сторона оф­іційно і публічно не заявляла про власне бажання приєднатися до цього співтовариства у будь-якій якості. Незабаром в Україні розпо­чалась жвава дискусія, ініційована послом РФ Віктором Черномирдіним, який сперечався з держсекретарем МЗС України Олександром Чалим, а згодом і з самим прези­дентом про доцільність інтеграції в ЄврАзЕС. Напевно, настирливість росіян не надто сподобалась Кучмі, який восени 2002 року заявив, шо Україна не збирається приєднува­тися до ЄврАзЕС, оскільки участь у цій організації невигідна для на­шої держави.

На цьому дискусія про Євраз­ійське економічне співтовариство скисла, проте інтеграційні ініціати­ви нашого північного сусіда не при­пинилася. Почалась активна підкилимна робота з метою втягнення України у сферу впливу РФ у рам­ках об'єднання з іншою назвою.

Єдиний економічний простір (ЄЕП)

19 вересня 2003 року на дводен­ному самміті президентів СНД у Ялті було підписано Угоду про Єди­ний економічний простір.

Олександр Лукашенко на прес-конференції в Ялті признався, шо цей задум таємно планувався і об­мірковувався на квартирі у Путіна. Заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України із закордонних справ розповів, що «ініціатива пре­зидента була настільки несподіва­ною, що про неї не знали ані в МЗС, ані в Мінекономіки... це був пол­ітичний крок, і Його спонтанність свідчить - він визрів внаслідок ку­луарних домовленостей між прези­дентами».

У цій ситуації серед української громадськості виникло здивування й обурення фактом того, що вкот­ре було виявлено зневагу до думки суспільства, яке у грудні 1991 року на референдумі (понад 90% го­лосів) підтримало Акт про держав­ну незалежність України, а одна особа (нехай і президент) підпису­ючи документи про ЄЕП, поставив під сумнів волевиявлення українців, навіть не порадившись із народом.

Згодом (20.04.2004) ще 265 осіб (народних обранців) ратифікували угоду, повна реалізація якої зніве­лює волевиявлення народу (від 01.12.1991) й суттєво обмежить су­веренітет України.

До того ж, ще 9 вересня 2003 року Голова Комітету Верховної Ради з питань європейської інтег­рації Борис Тарасюк застерігав, шо «угода про ЄЕП суперечить статтям 5, 19, 75 і 106 Конституції Украї­ни, двом положенням Угоди про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС (статті 4 та 51) щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і щодо гармо­нізації законодавства України та Євросоюзу. До того ж підписання цієї угоди зашкодить процесу всту­пу нашої держави до Світової організації торгівлі (СОТ)».

Більше того, економіці України буде завдано значних збитків оск­ільки завдяки втричі дорожчим енергоносіям будуть дорожчими й ук­раїнські товари, в результаті вони втратять конкурентоспроможність поряд із російськими. Це може при­звести до банкрутств, безробіття і соціальної руїни. Виникає запитан­ня: навіщо було підписувати угоду, в якій передбачені абсолютно не­припустимі умови (створення мит­ного союзу й наднаціонального ре­гулюючого органу)?

Афера чи зрада?

З огляду на динамічність, цілес­прямованість і настирливість Вла­діміра Путіна і дедалі більшу враз­ливість і непевність (з огляду на на­ближення виборів) Леоніда Кучми, сподіватися на те, що Україна ма­тиме від цієї угоди зиск, не посту­пившись частиною власного суве­ренітету, не варто. Більше того, зис­ку сподіватися від неї не варто за будь-яких умов, адже росіяни впро­довж усієї історії неодноразово «ки­дали» українців.

Взагалі, будь-які торги українсь­ким суверенітетом є неприпусти­мими, оскільки ставлять під сумнів волевиявлення народу, який є ос­новним джерелом влади в Україні, до того ж народ не делегував пре­зиденту право торгувати незалеж­ністю ігноруючи Конституцію. Адже, якщо Україна приєднається до митного союзу і візьме участь у створенні наднаціонального орга­ну де Росія матиме 82,6% голосів (Україна - 9,4%, Казахстан - 5,6%, а Білорусь - 2,47%), то це означати­ме втрату економічного, а згодом і політичного суверенітету. Бо у про­цесі прийняття рішень лише РФ матиме домінуючу позицію.

Реалізація такого сценарію поста­вить хрест на європейських і євро­атлантичних устремліннях України й відкине її на периферію світового розвитку. Це згодом може призве­сти до жахливої національної ката­строфи, оскільки повноцінна інтег­рація в ЄЕП означає об'єднання з авторитарними злиднями на відміну від привабливої європейсь­кої перспективи.

Вихід

Задля нейтралізації і ліквідації негативних наслідків підписання і ратифікації цієї угоди, в жодному разі не треба піддаватися пристра­стям та емоціям. Необхідно холод­нокровно проаналізувати ситуа­цію, визначити низку заходів, які заблокують її реалізацію і, зрештою, ліквідують саму загрозу.

Незабаром відбудуться вибори і український народ обере нового Президента України, який буде гарантом Конституції і визначати­ме зовнішню політику нашої дер­жави. Головне - треба добитися того, щоб виборча кампанія й ви­бори були чесними і прозорими. Необхідно розробити чіткий і ефек­тивний механізм контролю за про­веденням виборів і процесом підрахунку голосів на всіх етапах, створити паралельні структури, які виконуватимуть (контролювати­муть) функції територіальних ви­борчих комісій та ЦВК.

Можливо, варто прорахувати низку неординарних і нешаблонних заходів задля забезпечення передачі влади справжньому переможцю виборчих перегонів.